Сучасний період (1991 р. — сьогодні)
Сьогодні Хрінники найбільше асоціюються з Хрінницьким водосховищем — одним із найбільших штучних водоймищ Рівненщини. Село стало важливим центром зеленого туризму та відпочинку.
На берегах водосховища працюють бази відпочинку, дитячі табори, приватні садиби та рекреаційні комплекси. Особливо активно туристична інфраструктура почала розвиватися після 2000-х років.
У 2002 році після реконструкції відновила роботу Хрінницька гідроелектростанція, яка була частково законсервована ще у радянський період.
Паралельно Хрінники стали відомими в археологічному світі. В урочищі Шанків Яр десятки років працює Волинська археологічна експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом археолога Дениса Козака, а згодом Ярослава Погоральського. Саме тут знайдено сотні артефактів від мідного віку до середньовіччя.
У 2020 році після адміністративної реформи село увійшло до складу Демидівської громади Дубенського району.
Радянський період та Друга світова війна (1939–1991)
У вересні 1939 року після входження Червоної армії Волинь була приєднана до УРСР. У Хрінниках розпочалася колективізація та створення колгоспів.
У червні 1941 року село окупували німецькі війська. Під час окупації населення потерпало від примусових робіт, реквізицій та репресій. Частина жителів воювала у складі Червоної армії, інші підтримували український визвольний рух.
20 березня 1944 року Хрінники були звільнені радянськими військами.
Наймасштабнішою зміною для села стало будівництво у 1957 році Хрінницького водосховища на річці Стир. Водойма площею близько 2500 гектарів створювалася для виробництва електроенергії та регулювання водного режиму.
У 1989 році неподалік дамби виникла велика карстова воронка. Через небезпеку прориву воду з водосховища тимчасово спустили майже до мінімального рівня.
Саме коливання рівня води згодом допомогли археологам виявити нові давні поселення на берегах Стиру.
Міжвоєнний період (1918–1939)
Після Першої світової війни та поразки Української Народної Республіки Волинь опинилася під владою Польщі.
За Ризьким мирним договором 1921 року Хрінники увійшли до складу Волинського воєводства Другої Речі Посполитої.
Для місцевого українського населення це був період полонізації, високих податків та земельних конфліктів. Водночас село залишалося типовою аграрною громадою Волині з традиційним укладом життя.
На польських картах 1920-х років Хрінники вже позначаються як велике поселення над Стиром.
Період Російської імперії (кінець XVIII — початок XX ст.)
Після поділів Речі Посполитої Волинь перейшла під владу Російської імперії.
У цей період навколо Хрінників активно вирубували ліси та освоювали нові землі. Поряд виникали хутори й невеликі поселення.
Наприкінці XIX століття місцеві жителі почали знаходити старовинні речі після обвалів берегів Стиру: монети, уламки кераміки, металеві прикраси.
Першу наукову згадку про археологічні пам’ятки Хрінників зробив історик Володимир Антонович у 1901 році. Саме з цього часу почався серйозний науковий інтерес до місцевості.
Литовсько-польська доба та Козаччина (XVI–XVIII ст.)
Перша письмова згадка про Хрінники датується 1545 роком у документах ревізії Луцького замку.
Назва села, найімовірніше, походить від шляхтичів Хрінницьких, які володіли місцевими землями.
У 1616 році луцький земський суддя Іван Хрінницький звертався до короля із проханням виділити кошти на ремонт мосту через Стир:
«…пан Іван Хрінницький… в маєтку своєму спадковому Хрінниках для переїзду міст збудував…»
У XVII столітті Волинь регулярно потерпала від татарських набігів. Відомо, що у 1621 році околиці Хрінників були частково спустошені кримськими татарами.
Під час козацьких війн та повстань регіон перебував у зоні постійної нестабільності.
Київська Русь та середньовіччя (X–XV ст.)
У IX–X століттях територію сучасних Хрінників заселяли дуліби та волиняни — слов’янські племена, що увійшли до складу Київської Русі.
Археологи виявили в урочищі Високий Берег залишки давньоруського поселення XII століття, яке було повністю знищене великою пожежею. Ймовірно, це сталося під час монгольської навали або міжусобних війн.
Унікальність знахідки полягає у тому, що пожежа законсервувала внутрішню структуру житла:
- печі;
- дерев’яні конструкції;
- замки та гачки;
- жорна;
- посуд;
- бронзовий натільний хрестик візантійського типу.
Готський, черняхівський та ранньослов’янський періоди (III–VII ст.)
Саме цей період зробив Хрінники всесвітньо відомими серед археологів.
У III–IV століттях тут існувало велике поселення вельбарської культури, яку пов’язують із готами — германськими племенами, що переселилися з території сучасної Польщі.
Археологи знайшли:
- великі наземні житла;
- ткацькі майстерні;
- римські монети;
- бронзові та залізні фібули;
- ротаційний млин;
- тягарці для ткацьких верстатів.
Однією з найвідоміших знахідок стала бронзова фігурка бога Сарапіса — античного греко-єгипетського божества родючості та підземного світу. Це свідчить про контакти місцевого населення з Римською імперією.
Сенсацією стало й поховання так званої «відьми». У готів померлих зазвичай спалювали, однак тут жінку поховали із забитим у груди осиковим кілком, а тіло було понівечене вже після смерті. Археологи припускають, що її вважали чаклункою.
У V–VII століттях на цих землях проживали склавини празько-корчацької культури — ранньослов’янське населення, яке використовувало характерну ліпну кераміку.
Ранній залізний вік (VIII–I ст. до н.е.)
У цей період територія Хрінників входила до ареалу поморської та ранньослов’янської культур.
Археологи знайшли тут численні бронзові наконечники стріл скіфського типу, що свідчить про контакти зі степовими народами.
У V столітті до н.е. на Волині мешкали загадкові неври, яких описував давньогрецький історик Геродот. Саме їх частина дослідників вважає праслов’янськими племенами.
Із неврами пов’язують легенди про вовкулак і перевертнів, які збереглися у волинському фольклорі.
Енеоліт та бронзова доба (IV–III тисячоліття до н.е.)
Найдавніші сліди життя в Хрінниках датуються ще мідним віком.
На території Шанкового Яру археологи виявили:
- крем’яні серпи;
- сокири;
- ножі;
- амфори;
- миски та вази зі спеціальними отворами;
- посуд трипільського типу.
Саме тут знайдено одне з найдавніших у Європі зображень землеробського рала на керамічній амфорі.
Місцеві жителі займалися:
- землеробством;
- рибальством;
- скотарством;
- обробкою волинського кременю.
Поселення виникло завдяки вигідному розташуванню на високих берегах Стиру та наявності природних ресурсів.
Археологи називають Хрінники одним із найунікальніших місць України. Тут на невеликій території збереглися сліди майже всіх основних етапів розвитку людської цивілізації — від мідного віку до пізнього середньовіччя.
За словами археолога Дениса Козака:
«Такого скупчення пам’яток в одному мікрорегіоні я більше не знаю на території всієї країни».