Космічна війна може початися в найближчі п'ять років. Що відомо про плани США, Китаю, Росії та Британії

14 вересня 2026 року міністр Військово-повітряних сил США Трой Мейнк зробив історичну заяву: американські Космічні сили вже розгорнули на орбіті засоби космічного контролю для захисту від ворожих дій. Це визнання, підкріплене оновленою того ж місяця космічною стратегією Великої Британії з бюджетом у 880 млн фунтів стерлінгів, перенесло розмови про «космічну війну» з розряду наукової фантастики в площину реальних військових доктрин.

Проте прогноз щодо початку повномасштабного конфлікту протягом 5 років потребує уточнення. Йдеться не про голлівудські битви, а про комплексне придушення супутникової інфраструктури.

У США зброя вже на орбіті

Заява Пентагону стала поворотним моментом. На відміну від раніше відомих наземних комплексів радіоелектронної боротьби (таких як Counter Communications System, готових з 2020 року), нові засоби перебувають безпосередньо в космосі.

Деталі засекречені: невідомо, чи є ці системи кінетичними перехоплювачами, засобами спрямованої енергії чи платформами для кібервтручання. Тим не менш, сам факт їх розгортання означає, що США перейшли від концепції пасивного захисту до активного контролю орбітального простору.

Велика Британія будує щит за 880 мільйонів фунтів

Лондон не розробляє наступальну орбітальну зброю, але активно будує «космічний щит». У рамках оновленої стратегії на 2026–2030 роки виділено 880 млн фунтів на розвідку та контроль космічного простору. Ключові елементи:

• Noctis-1: військовий телескоп для відстеження об'єктів на орбіті та запобігання зіткненням.
• Borealis: програмна платформа від CGI UK (контракт на 65 млн фунтів), що об'єднує дані для аналізу загроз. Система введена в експлуатацію на 6 місяців раніше терміну.
• eLoran: наземна навігаційна система (контракт на 6 млн фунтів з Team Elaris), створена як резерв на випадок глушіння сигналів GPS/ГЛОНАСС.

Китай і Росія в гонці космічних озброєнь

Китай робить ставку на технології подвійного призначення. У 2025–2026 роках зафіксовано успішні маневри зближення та стикування супутників серії «Шиянь» для дозаправлення та інспекції. Той самий маніпулятор, який обслуговує свій супутник, потенційно може вивести з ладу чужий, не створюючи при цьому хмари уламків.

Росія володіє підтвердженими кінетичними можливостями. Випробування системи «Нудоль» у листопаді 2021 року, яка знищила супутник «Космос-1408», довело здатність вражати цілі на низькій навколоземній орбіті. Крім того, розвідувальне співтовариство США у своїх звітах за 2026 рік продовжує класифікувати розробку Росією протисупутникової зброї з ядерним зарядом як критичну загрозу, попри офіційні спростування Москви.

Як насправді виглядає космічна війна

Конфлікт почнеться не з вибухів, а з «невидимих» атак, які паралізують економіку та армію противника на Землі:

• Радіоелектронне придушення: глушіння сигналів зв'язку та навігації (вже регулярно застосовується в зонах сучасних конфліктів).
• Кібератаки: злом наземних станцій управління для перехоплення контролю над супутником або виведення його з ладу.
• Осліплення сенсорів: використання наземних лазерів малої потужності для пошкодження оптики розвідувальних супутників.
• Проблема сміття: будь-яке кінетичне знищення створює тисячі фрагментів. За даними Secure World Foundation, минулі випробування США, Росії, Китаю та Індії вже породили понад 6900 каталогізованих уламків, що загрожують усім апаратам на орбіті, включно з цивільними.

Правовий вакуум

Договір про космос 1967 року забороняє виведення на орбіту лише зброї масового знищення (ядерної тощо). Розміщення звичайних озброєнь або систем радіоелектронної боротьби формально не порушує цей договір, що створює небезпечний правовий вакуум, яким активно користуються провідні держави.

Загроза космічного конфлікту реальна, але вона має гібридний характер. У найближчі 5 років світ зіткнеться не з орбітальними бомбардуваннями, а з ескалацією «сірих зон»: глушінням навігації, кібератаками на супутники та агресивними маневрами зближення. Головна гонка зараз йде не за знищення, а за живучість та здатність швидко відновлювати орбітальні угруповання.